#Брюхівчани: Ігор Мироненко та Ігор Микитів про активний автотуризм, філософію autofan-клубу «ЗАЗ КОЗАК» та швидкість, до якої їм вдалось розігнати свої ретро машини

Ну от хто не проводив поглядом розкішне BMW 38-го року, яке частенько їздить центром селища, а? В Брюховичах мешкають власники унікальних автомобілів, кількість яких в Україні налічує одиниці.

[#Брюхівчани – це серія розповідей про ваших сусідів, мешканців селища, які своєю самобутністю і творять Брюховичі такими, які хочеться знати і цінувати]

  Ігор Мироненко – власник BMW 335 1938 року випуску, разом з дружиною Валентиною мають крамничку в центрі Брюхович, біля якої і можна застати ретро авто. Так, на цій машині їздили німці під час Другої світової війни, але про історію трішки згодом.
   А ще нам вдалось поспілкуватись з Ігорем Микитівом – бізнесменом, переселенцем зі Львова, як він жартома говорить про себе, у дворі якого виблискують капотами ЗАЗ 965 1967 року, TOYOTA Celica і VOLVO 245.

   Спочатку виникла ідея зустрітись за кавою та зробити кілька фото і пост для Блогу з Ігорем Мироненко, та пан Ігор запропонував щось цікавіше – провести неділю у товаристві поціновувачів вінтажних машин клубу «ЗАЗ КОЗАК». Погодились без зайвих роздумів! Їхали на зустріч вчотирьох: пан Ігор, я, фотограф Юля і заїхали за паном Микитівом. В дорозі багато говорили про поїздки, квести по Брюховичах та найближчі плани клубу. 

Історія перших спільних кілометрів

– Як власник, я забирав «запорожця» просто з подвір’я, – починає Ігор Микитів.

– Думав, нова річ – цікава, гарна. І, прикольно, воно – вже моє, всі на тебе дивляться. (Усміхається) Хоча, коли я його купляв, він був увесь замальований фарбою. Спочатку в мене з’явився цей жовтий, я хотів його робити. Потім, коли прийшов до клубу (авт. – клуб «ЗАЗ КОЗАК»), почув про подорожі і зрозумів, що потрібна машина швидше, аби їхати.  Один з одноклубників виїжджав до Німеччини і продавав свого «запорожця» – я в нього його перекупив. За рік зробив, перебрав ходову, мотор і поїхав у турне по Європі. Подолав ним 3 500 км шляху! 

 До слова, члени клубу щороку роблять кілька виїздів до Європи. Подорожуючи вони знайомляться з фанатами та заводять дружбу із закордонними організаціями автолюбителів. Також відчайдухи з «ЗАЗ КОЗАК» брали участь в екстремальному пробізі до Нордкапу – крайньої північної точки Норвегії – і все це на «горбатих»!

– BMW з’явилося, коли шукав машину. Були всілякі варіанти, але я знайшов цю в Чернівецькій області Кіцманського району, як раз в селі, з якого родом Софія Ротару, – продовжує вже Ігор Мироненко.

– Це BMW під час війни дійшло аж до Севастополя, стало військовим трофеєм радянського полковника і було знищене до непізнаності. Машина була така страшна – ні дверей, ні даху! І три роки пішло на відновлення. Робив все, що тільки можна. Всі вихідні біля неї!

 На запитання, а як дружина на таке реагувала, пан Ігор відповідає, що, незважаючи на клопоти, встигав приділяти час і сімейному життю. Також додає, що пані Валентина поділяє захоплення чоловіка та охоче подорожує разом із ним.

  Сімейними настроями ділиться і пан Микитів:

– А їм нема куди діватись! (Усміхається) Ну звичайно, для дитини то цікаво: їздить, бачить багато всього. А так, як в мене зараз двоє дітей і треба більшу машину, то купили вже більшу для подорожей.

Кінозйомки, виставки та особливості клубного туризму

– По дорозі до Стрийського парку (авт. – збори клубу відбувались в парку) ми як раз проїжджали місце, де знімали «Офіцерів». А біля Лялькового театру робили фрагмент фільму «Третьего не дано» з участю Ігоря Скляра – я його дублював. Раніше часто залучали наші автомобілі до зйомок, а зараз фільми майже не знімаються, бо немає грошей, – згадує пан Мироненко.

   Частими подіями в клубному житті є виставки та участь у різноманітних фестивалях. Члени «ЗАЗ КОЗАК» не вміють довго сидіти вдома і тримати раритетних «коней» в гаражах: зараз активно готуються до відкриття сезону, яке, відбудеться вже 22 квітня, та цьогорічного «Leopolis Grand Prix», який буде проходити з 2 по 4 червня.

До слова, унікальною є передісторія фестивалю «Leopolis Grand Prix» – найбільшої автомобільної події в Східній Європі. За словами Ігоря Микитіва, в 30-х роках відбувались перегони Формули-1 водночас і у Львові, і в Монако. 

– Як раз в нашому місті вони були три роки і зараз ми відновлюємо історію перегонів на «Галицькому трикутнику». Є навіть книга. 

Пан Мироненко продовжує розповідати, що здебільшого бере участь у заходах в рамках клубу, і додає:

– Ще до клубу, наприклад, на День міста Львова виїжджали. І на День автомобіліста теж – тоді запрошували тих, хто має ретро машини – ми робили виставку і пробіг центром міста.

А пан Микитів розповів і про міжнародні виставки. Зокрема, в Білостоці (Польща) на День міста відбувалась виставка з близько 150 учасниками, до яких приєднався і пан Ігор. Переважно їздять до Польщі та Словаччини.

Клуб «ЗАЗ КОЗАК» вирізняється особливою філософією автотуризму – завдяки спільним поїздкам на ретрокарах розширюють власний світогляд, знайомляться з новими людьми, навідуються до іноземних друзів, аби згодом навзаєм прийняти їх в Україні.

– Перша поїздка на «горбатому» була в Золочів. 60 км їхали 6 годин! (Усміхається) Обірвало коробку, поки знайшли майстра, поки зробили – але й відзначали довго наш перший приїзд. В нас тоді й двері на ходу відчинилися! Такою була перша поїздка.

А далі відвідували всі етнофестивалі. Перша наша велика подорож була Європою на 3 500 км: Польща, Литва, Латвія, Естонія, Фінляндія, Санкт-Петербург, Мінськ і назад на Львів. То ми майже за три тижні проїхали. А потім Польща, Словаччина, Кам’янець-Подільський.. І цього року збираємось на «Підкамінь», – розказує Ігор Микитів.

Швидкість і зима

На завершення розмови запитали, до якої максимальної швидкості вдавалось розганяти автомобілі їх власникам. Першим відповів Ігор Мироненко:

– 140 км/год можна витягнути.

– Питання, як потім злапати її, – жартує пан Микитів, який розганяє «горбатого» до 120 км/год.

 І ну вже зовсім на останок залишили питання про те, як їздиться ретро машиною взимку.

– Нормально, ставлю пічку і їду! Якщо дуже сильний мороз, то прикручую пічку і все. Але скільки тої зими! (Усміхається) Німці не розраховували, що в машині якась пічка має бути, там вона не передбачена, – ділиться пан Мироненко. А доповнює Ігор Микитів:

– Скло розморожую спреєм. Але чого в «запорожця» погана пічка? Бо він такий вузенький, що щоками можна бокові вікна гріти! (Усміхається) А так теж нормально.

І на завершення спільне фото!

[#Брюхівчани – це серія розповідей про ваших сусідів, мешканців селища, які своєю самобутністю і творять Брюховичі такими, які хочеться знати і цінувати]